Місцеві кажуть. Жителі Краматорська-Слов'янська про «здачу Донбасу», мову, віру та корупцію

Мета цього матеріалу – показати зріз настроїв мешканців Донбасу щодо актуальних подій та проблем. Це важливо для розуміння реалій життя місцевого населення та мотивацій, які визначають його дії. Спочатку планувалося взяти одне інтерв'ю – у представника бізнесу, решта – просто збирання матеріалу для аналітики. Проте, після розшифрування диктофонних записів, автор дійшов висновку, що доцільно дати саме різні (іноді суперечливі) точки зору, різних за професією, віком та світоглядом людей. Два моїх співрозмовники (оскільки розмови з ними проходили в приватному порядку) представлені анонімно – назвемо їх силовик та пенсіонерка, третій – представник бізнесу – погодився на публікацію свого імені.

Здача територій, ждуни, та інші реалії прифронтового життя

- Як сприйме місцеве населення, якщо буде ухвалено рішення про виведення військ із Донбасу?

Силовік, 42 роки, Краматорськ

 - Вкрай негативно. Відсоток тих, хто реально чекає тут на Росію, він… - нікчемним я його не назву, але таких людей набагато менше у відсотковому співвідношенні, ніж тих, хто хоче жити на українському Донбасі. Навіть якщо лінія розмежування буде по Дружківці.

- Якщо перемир'я не відбудеться, скільки, на вашу думку, часу потрібно росіянам, щоб взяти цю слов'янсько-краматорсько-дружківсько-константинівську агломерацію?

- Як мінімум 3-4 роки.

- Тобто у сенсі фортифікацій ми готові до оборони?

- Скажімо так - може вони не такі, як має бути за підручниками, але навіть якщо за часом взяти - скільки років ми їх тут готували! Давайте порахуємо: що вони взяли після 24 лютого 22 року на Донеччині? - Бахмут і пів Покровська?... Вони Авдіївку - місто в 20 багатоповерхівок - скільки часу захоплювали? А вони її, по суті, з 2014 року брали – там реальна війна вже десять років тривала. І нині їх завоювання переважно по селах. Навіть Покровськ уже скільки беруть?

- Чи може таке рішення вплинути на ставлення людей, які змушені будуть виїхати звідси, до української держави?

– Думаю, так. Але я вважаю, що такого рішення не буде, - війна продовжуватиметься. Я не вірю у успіх мирного процесу зараз.

- Чим відрізняється Краматорськ сьогодні від Краматорська рік тому?

- Більше додалося тривожності, невизначеності у завтрашньому дні, нерозуміння того, як працюватиме цей мирний процес. Чи взагалі буде цей мирний процес, чи місто зрівнюватимуть із землею.

- Тобто тривожність додалася не через війну, а через політику?

- Тривога додається через те, що люди замислюються, - і говорять про це вголос, - що Америка може продати нас; що Європа може відмовитись від фінансування; чи зупинять санкції економіку РФ чи ні?… Саме у військовому протистоянні Росії – тут впевненості більше. Усі переживають у контексті того, що буде створено якісь умови, коли рішення ухвалять за нас.

+++

Пенсіонерка, 80 років, Слов'янськ

- Не дай Боже! Ми сподіваємось, що такого не буде. Я навіть думати про це не хочу.

- Газ, світло, вода, тепло у місті є. А чого немає?

- Життя немає спокійного. Стріляють

- У житлові будинки часто потрапляють?

- Так, щодня.

- Мені здалося – молоді мало на вулицях. Чи молоді просто на машинах їздять, тож їх не видно?

- Молоді повиїжджали. Особливо ті, хто із дітками. У нас у під'їзді одні пенсіонери залишились. Молоді – лише евакуаційні, кілька людей. Увечері видно – у будинках мало вікон світяться.

- Евакуаційні – це…?

– Ті, хто вже виїхав звідкись: із Костянтинівки, Дружківки, Покровська… Наші далі їдуть, а сюди ці приїжджають.

– Молоді виїжджають, а старі сидять? Чекають на Росію?

- Нема куди виїжджати. За такі гроші як там деруть – у нас немає таких грошей. У мене багато знайомих виїхали і кажуть: 10-15 тисяч оренда квартири. А це – три мої пенсії, і тільки за квартиру заплатити. А ще ж жити за щось треба.

- А ждунів багато тут? У 2014 багато ж хто підтримав Стрєлкова?

– Були, але не багато. І ті переважно пішли разом з ним ще в 2014 році. Тут зараз залишаються лише ті, кому нема куди виїжджати.

- А навіщо, як Ви думаєте, вони по будинках б'ють?

- Щоб ми виїжджали. Навіщо їм старі люди? У нас уже й шкіл не лишилося цілих. Б'ють по школах, щоби діти не вчилися, щоб українці тупими ставали.

- Добре, от особисто Ви, коли зрозумієте, що треба їхати? Що має статися, щоб Ви вирішили - все, час!

- Як ближче підійдуть.

- Наскільки ближче?

- Ну, якщо вже зовсім жити неможливо стане… Погано, звісно, ​​що у нас укриття немає. А у підвалах у нас вода.

– Бетонні не ставлять?

- Ставлять. На зупинках, на ринку. Але хто туди добіжить?

+++

Ярослав Гавриляк, співвласник мережі магазинів будівельних матеріалів, 54 роки, Краматорськ

– Я в це не вірю. І відсотків 85-90 людей не вірять. Але є й ті, хто згоден з таким варіантом – їм аби було світло, все одно, чи Росія тут, чи Україна. Дехто й досі вважає, що Україна сама себе обстрілює. І довести їм протилежне дуже складно, бо дивляться російський телевізор, Скабєєву.

– Як, у нас же заблоковане російське ТБ?

- Супутник. У багатьох супутникові антени стоять. Надивляться, наслухаються та розповідають потім, що в нас влада нелегітимна. Я часто з такими по роботі стикаюся.

- Ви ж кажете, їх мало - 10-15%.

– Ну, якщо у нас зараз тисяч 80 живе, то 10% – це 8 тисяч. Це не мало.

- Але це на 70-80 тис., що залишилися. Тобто тих, хто не виїхав. А якщо рахувати на населення Краматорська взагалі, з тими, хто виїхав (адже «ждуни» не виїжджали), то це взагалі мізер. Может здається, що їх багато, тому що вони просто сконцентровані? Якби в місті залишалися колишні 150-200 тисяч, то вони були б не такі помітні?

- Мені важко судити про цифри, але в такому місті, якщо ти працюєш у сфері обслуговування, з людьми –  ти з цим стикаєшся. У таксі ти можеш розмовляти на українській мові, а тобі – «чого ти мову ламаєш?». Я кажу: ніфіга собі! Покажи мені німця, покажи француза, який не знає своєї мови. Це, – кажу, – ви недорозвинені. Ні, я спочатку тактовно спілкуюся, але коли бачу, що явні ждуни, сепаратисти, – жорстко відповідаю.

- Якщо все-таки ухвалюють рішення вивести війська з Донбасу – Ваше ставлення до нашої держави зміниться після цього?

- Звісно зміниться! Я вважаю, що це неправильно, це зрада. За що тоді стільки людей загинуло, якщо ми самі зараз взяли та все віддали? Треба було одразу віддати – люди жили б. Хтось захотів – переніс би свій бізнес, хтось може залишився б. А то і життя втратили, зруйнували купу міст, сімей, скільки загиблих – і ось так взяти та віддати цим тварюкам все, що їм хочеться? Це зрада. Я просто не вірю в це. Навіть 1% не даю, що Зеленський піде на таке. Тому що Росія все одно не зупиниться на цьому. Це буде стимул далі продовжувати війну, але з більш підготовлених позицій.

- Ці розмови про здачу Донбасу – вони впливають на бізнес?

- Так, звичайно. Ось після кожного прильоту – два-три дні затишшя у торгівлі, потім все оживає. Тільки розмови пішли про якісь договорняки – люди приходять (навіть ті, які раніше вже щось замовляли), і кажуть: та ні, ми поки що почекаємо, бо незрозуміло, що далі буде,  раптом їхати доведеться… Тому – так, це впливає. Щоправда, рятує те, що за містом доглядають: парки вичищають, дерева садять, дороги роблять – це не лише дає відчуття стабільності, а й стимулює людей облаштовувати своє життя, створює робочі місця, купівельну спроможність.

Мова, віра, «плюс електриф бандеризація всієї країни»

- Наскільки наша гуманітарна політика впливає на лояльність місцевого населення до держави? Це може бути фактором підтримки місцевими РФ?

Силовик, 42 роки, Краматорськ

 - Я гадаю, що мовна проблема безумовно існує. Моїй дружині в Черкасах робили зауваження, що вона розмовляє російською, тобто її рідною мовою. У її рідній країні! Я приїжджаю з фронтової зони до тилу, послухати який я непатріотичний!...Я знаю, що є люди, які не хочуть виїжджати звідси в евакуацію, бо думають, що до них поставляться  вороже, через те, що вони не знають української мови. І приводів для таких страхів реально багато. Люди ж зізвонюються з тими, хто поїхав, обмінюються інформацією.

Я буваю на відпрацюваннях у сільській місцевості, і там люди взагалі російською не говорять, тобто вони україномовні. Але це не заважає їм чекати на Росію. Наприклад, Костянтинівський район, 23-й рік – жінка розмовляє українською, але ми беремо телефон, а там – Скабеєва, лайки… Тобто вона розмовляє зі мною українською мовою, але вона чекає на Росію. Я, чуючи її мову, сприймаю її як людину, яка цією мовою відображає свою позицію, а потім бачу те, що вона дивиться, які ТК читає… - я здивувався. Отже, мова – не маркер патріотизму.

Що до віри. Тут у нас церква Московського патріархату – туди йдуть люди. І далеко не всі вони підтримують РФ. Релігійні почуття – це тонка матерія, яка не завжди є раціональнлю. Це питання не можна політизувати.

+++

Пенсіонерка, 80 років, Слов'янськ

- А ті, хто виїхав, - що розповідають, - як їм там живеться?

– По-різному. Усі додому хочуть. Буває, що й через мову чіпляються. І просто: «понаїхали донецькі, їдьте до себе». Але куди подітися? Живуть, пристосовуються. Щоправда, це тільки ті, хто  поїхав туди, далеко. Туди мало хто хоче їхати. В основному тут, ближче ідуть. А по сусідніх областях – такого я не чула.

+++

Ярослав Гавриляк, співвласник мережі магазинів будтоварів, 54 роки, Краматорськ

- Чи є якась напруженість, між військовими та місцевими?

- Іноді, переважно на ринку, я бачу, як людей дратує українська мова. Це не відкрито, але я йду, наприклад, - переді мною військові скупилися, і потім ці бабки починають: «Не було б їх, не давали б їм зброї, не платили б їм такі гроші - тут би все закінчилося. Ну і нічого, що тут була б Росія – живуть же у Донецьку, живуть у Криму»…

- Чому ви цитуєте їх українською? Чи реально україномовні таке говорять?

- Так, і україномовні. Багато хто так балакає. Це не залежить від мови. У мене навіть однокласник: і українською розмовляє, і батьки в нього із Західної України, але підтримує Росію. У нас із ним із 2014 року конфлікти на цьому ґрунті.

- Як впливає на настрої місцевого населення наша гуманітарна політика – мова, церква, Бандера…

- Тут переважно московський патріархат. І багато хто не хоче йти – ні через нові дати свят, ні через канони всякі. Не знаю, чи там ще згадують Гундяєва чи ні, але люди ходять.

- Це просто консервативність релігійна, чи Гундяєву вірять?

- Багато з них тут проти Путіна, проти війни. Але ходять до тієї церкви. Кожен має свої причини. В мене у знайомого не було багато років дітей, лікувалися, що тільки не робили. А потім він пішов до якогось батюшки з УПЦ, той йому передбачив, що не треба жодного лікування, буде в тебе дитина. І дружина справді скоро народила. Тепер він не хоче йти з цієї церкви, хоча й не підтримує Росію. І таких випадків багато, бо люди туди десятиліттями ходять, за цей час у кожного віруючого із цією церквою щось своє особисте пов'язано: хтось вилікувався, хтось вінчався, хрестився… А українські церкви – вони тут нещодавно, тобто чисто за часом таких особистих зв'язок із ними ще дуже мало. На це потрібен час.

– Часто чуєте, що російську мову забороняють? Говорять таке?

- Кажуть.

- Що дає їм підстави так казати, які аргументи?

- Скабеєву дивляться. Я повернувся 2023 року з Івано-Франківська, куди ми виїхали 2022-го. Приходжу тут на ринок, питаю українською мовою ціну на мед. Вона мені відповідає російською. Я кажу: а чого ви розмовляєте мовою окупанта? - Вона як почала на мене кричати ...

- А навіщо Ви її спитали про це? Все ж було добре – ви запитали ціну, вам чемно відповіли.

- Ну уявіть, мене тут рік не було, і я думав, що за рік люди могли зрозуміти, що на них напали, хто напав, могли змінити мову... Це ж мова ворога...

Корупція, політика, бізнес

Силовик, 42 роки, Краматорськ

- Як сприймаються тут корупційні скандали? Я маю на увазі і Міндіча і  впровадження НАБУ щодо місцевих чиновників.

- Позитивно сприймається відставка Єрмака. Тому що всі розуміють, хто керував, хто ухвалював рішення...

- Виходить, зараз люди думають, що ситуація стане кращою?

- Так. Я вважаю, що все-таки свита робить короля. Зеленський у багато процесів не вникатиме.

- Але ж він сам підбирав собі свиту.

- Важко сказати, якими критеріями він керувався, але його оточення перестаралося з багатьох питань. Ситуація з Міндічем – це має судитись за китайськими законами – найвища міра покарання. І Єрмак залазив у військові операції, хоча в нього елементарно, немає освіти відповідної.

- Ок. А корупція тут, в області?

- Ви маєте на увазі ситуацію щодо Гончаренка ? Гідроспоруди по Святогірську та котельні у Селидовому, яких взагалі не було? Може розрахунок був на те, що потім Донецька область відходить до Росії і цього ніхто не перевірятиме.

– А такі злочини можна довести? Там же об'єкти на окупованих територіях, експертизи провести неможливо.

– Процесуально доводиться. Експертизи щодо Селидова робилися за допомогою дронів. Це все офіційно оглядалося, слідчі експерименти навіть проводились.

- Чому люди, які тут живуть і начебто зацікавлені, щоб Україна тут залишалася, ось так грабують країну, послаблюючи фронт буквально перед своїм будинком?

- Тут керівники здебільшого не місцеві, тож вони про це не замислюються. Та й місцеві також. Вони тут служать чи працюють, заробляють. А мешкають вони в інших містах. Якщо раніше Донецька область була кузнею кадрів – усі звідси роз'їжджалися Україною. То зараз місцеві тут не при ділі. Сюди приїжджають з усієї України, щоб отримати УБД, рядок у послужному списку, заробити та поїхати далі, керувати в іншому місці.

Та й корупція тут стала децентралізованою, некерованою. Тому що ситуація дозволяє окремому чиновнику приймати рішення швидко, самостійно, на його локальній ділянці. І він не думає про завтрашній день, оскільки завтрашній день тут у тумані невизначеності. Він думає тільки, як би урвати.

+++

Пенсіонерка, 80 років, Слов'янськ

- Серьожа, та ми не сильно обговорюємо ту корупцію. Просто якщо раніше всі бабусі біля під'їздів сиділи, спілкувалися, то зараз усі по домівках сидять - прильотів бояться. Воно ж і вдень буває, і вночі може прилетіти. Ну і коли ти маєш пенсію – 4 тисячі гривень, тобі вже не до корупції…

+++

Ярослав Гавриляк, співвласник мережі магазинів будтоварів, 54 роки, Краматорськ

ФОТО Гавриляк 2

– Місцевий бізнес допомагає військовим?

- Звісно. Я не буду зараз називати, але багато хто допомагає.

- Чи не виникає питання, що «ми тут допомагаємо, а в Києві мільярди пиз..ять»?

- Звісно виникає. Може не на рівні власників бізнесу, але в найманих працівників - точно. Особливо, якщо починаєш говорити про донати. Тоді одразу: вони там мільйони пиляють, а ми останній... Це дає ще більше аргументів усяким ждунам, посилює недовіру до держави.

- Як живе бізнес у прифронтовому місті?

– Добре розвиваються кафешки, кав'ярні, барбери. Ціни, звичайно, божевільні, але це тому, що є військові, і вони створюють попит. Основна маса  бізнесу, який був тут до війни - або не працює, або його перенесли в інші регіони. Тому що і прилітає, і попит не на всякий бізнес є, і особливо якщо ти в оренді. Адже за оренду треба платити, за електроенергію, за обігрів ... Люди, - от як ми зараз, - в основному працюють на самоокупність, тобто просто щоб зберегти колективи, щоб співробітникам було на що жити. Тут уже не до прибутку.

Ось наш бізнес, – торгівля будматеріалами, – він виживає лише завдяки програмі «Є-відновлення». Це - якщо зруйновано чи пошкоджено будинок, людина у Дії подає заявку, виїжджає комісія, все це фотографується, актується, визначається оцінна вартість і людям виплачують на ремонт. А потім із цими безготівковими грошима вони приїжджають до нас і купують те, що їм потрібно для ремонту. Але ми за рахунок «Є-відновлення» виживаємо, а не живемо повноцінно.

- А чи є якісь послаблення прифронтовому бізнесу?

– Тільки перевірки скасували. А податки ми всі сплачуємо.